Тепер їй це не треба Європа поступово переходить до нового етапу дискусії про війну Росії проти України.
Якщо у 2022-2024 роках головною темою були постачання зброї, санкції та фінансова підтримка Києва, то тепер у Брюсселі, Берліні та Парижі все частіше говорять про інше: як виглядатиме безпека континенту після завершення бойових дій і чи можливий бодай якийсь діалог із Москвою.
Саме на цьому тлі у європейських медіа та політичних колах почали обговорювати кандидатури потенційних посередників для майбутніх контактів із Кремлем.
Серед можливих фігур називали колишню канцлерку Німеччини Ангелу Меркель, експрем’єра Італії Маріо Драґі, президента Фінляндії Александра Стубба та навіть одіозного ексканцлера ФРН Герхарда Шредера, котрий роками працював у російських енергетичних компаніях.
Однак саме реакція Меркель стала показовою для нинішніх настроїв у Європі: під час форуму WDR Europaforum у Берліні вона прямо заявила, що не має наміру ставати переговорницею між Заходом і Путіним.
Водночас ексканцлерка розкритикувала Європу за недостатнє використання можливостей у питанні війни РФ проти України. Меркель вважає, що ЄС має активніше брати участь у дипломатичних контактах із Москвою, а не покладатися лише на США.При цьому вона наголосила, що дипломатія не повинна означати поступки Росії або повернення до старої політики умиротворення. “Військове стримування плюс дипломатична діяльність. Ось що, на мою думку, є важливим”, – зазначила Меркель. Колишня канцлерка також нагадала про досвід нормандського формату та Мінських домовленостей, котрі після 2014 року були головним дипломатичним майданчиком між Україною, РФ, Німеччиною та Францією. На її думку, тоді переговори працювали лише тому, що в них брали участь чинні глави держав.
За словами експолітикині, Кремль визнає лише чинних лідерів держав і урядів, а не колишніх посадовців. “Особисто мені б не спало на думку попросити посередника поїхати за мене у Мінськ і поговорити там з Путіним”, – сказала вона. Ця її заява фактично стала відповіддю на чутки про можливу “неформальну місію”колишніх європейських політиків для налагодження контактів із Кремлем.Втім так і не дає відповіді на те, чи визнає коли-небудь фрау Меркель власну відповідальність за “хороводи” з Путіним, побудову Північних потоків, відмову Німеччини від атомної енергетики та тотальну передвоєнну залежність німецької економіки від російського газу, що дозволило росіянам накопичити ресурси для повномасштабного вторгнення в Україну.
До речі, окремою темою стала поява у медіа прізвища Герхарда Шредера у якості переговорника (котрого зажадав Кремль). Після завершення політичної кар’єри колишній канцлер, нагадаємо, працював у структурах Газпрому та Роснефти, а його особисті стосунки з Путіним викликали критику усередині самої Німеччини. Тож політики з різних партій неодноразово заявляли, що Шредер більше не може представляти інтереси країни на міжнародному рівні. У Бундестазі його навіть позбавили частини держпривілеїв через відмову розірвати зв’язки з російськими компаніями. Сумнівний успіх безнадійної справи Водночас, у багатьох столицях ЄС дедалі сильніше тривожаться не лише про економічні наслідки санкцій чи витрати на підтримку України, а й про стратегічну невизначеність.
Так, президент Фінляндії Александр Стубб нещодавно заявив, що Європа “повинна бути готовою до контакту з Росією в певний момент”, адже саме європейці нестимуть основні безпекові ризики після війни.
Схожі сигнали надходять і з Франції. Президент Еммануель Макрон ще раніше говорив, що Європа повинна думати про майбутню систему безпеки на континенті, навіть якщо нині це звучить політично незручно. Саме Париж традиційно виступає за збереження мінімальних каналів зв’язку з Москвою.
Чи означає це фактичну зраду інтересів України? Скоріше ні, бо європейські лідери дедалі частіше використовують формулу “стримування плюс дипломатія”. Тобто – не лише пошук каналів комунікації з Кремлем, а й одночасне продовження підтримки України.
Та поки пошуки посередника тривають, постає слушне питання: про що ж саме ЄС хоче говорити з Москвою? Насамперед це ядерна безпека та ризики ескалації, обмін полоненими, безпека Чорного моря, контроль над озброєннями, а також недопущення прямого конфлікту НАТО й РФ. Окрім того, збираються обговорювати майбутній статус окупованих територій, гарантії безпеки для України, а також енергетичну стабільність Європи. Останній пункт, до речі, може бути для європейців головним мотивом говорити з Путіним на тлі невдач президента США Дональда Трампа в Ірані.
Однак навіть прихильники такого діалогу визнають: нинішня Росія не демонструє ніякої готовності до компромісів. Адже кремлівський диктатор Путін продовжує вимагати фактичного визнання окупованих територій та нейтрального статусу України. У Європі ж дедалі більше політиків вважають, що Кремль використовує будь-які переговори передусім як інструмент тиску та спробу виграти час.
При цьому для Києва нинішні дискусії в Європі виглядають неоднозначно. З одного боку, Україна підтримує дипломатичні контакти щодо обміну полоненими, продовольчої безпеки чи ядерних ризиків. З іншого – українська влада категорично виступає проти будь-яких домовленостей без участі Києва. Президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував: жодні рішення щодо України не можуть ухвалюватися без України.
У Києві також побоюються повторення сценарію Мінських домовленостей, коли дипломатичний процес фактично став інструментом замороження конфлікту без реального вирішення проблеми російської агресії.
Багато українських експертів нагадують, що саме після Мінська Росія отримала час для масштабної підготовки до повномасштабного вторгнення 2022 року.
Таким чином, головна проблема ЄС сьогодні полягає у тому, що Європа одночасно боїться двох сценаріїв. Перший – затяжна війна без перспектив завершення. Другий – поспішний мир, який дозволить Росії відновити сили та підготувати нову агресію.
Саме тому європейська політика щодо Москви стає дедалі суперечливішою. З одного боку санкції, переозброєння Європи та підтримка України. З іншого обережні спроби зрозуміти, чи існує бодай мінімальна можливість майбутнього діалогу з Кремлем.
Втім відмова Меркель бути посередницею лише підкреслила головне: навіть у Європі дедалі менше людей вірять, що старі формати переговорів із Путіним ще здатні працювати.
Ірина Носальська